Діалектика бажання, як структуруюча функція суб'єкта

Хан Рубероїд “Що спільного у людей та заводів?”

Що спільного у людей та заводів? Багато чого, наприклад те що ми і заводи це машини для виробництва – і виробляємо ми бажання. В цій доповіді ви дізнаєтесь відмінності поняття “бажання” у діяльності “лібідальних матеріалістів” (Дельоз та Гватарі, Ліотар, Хокенгем) та їх неочікувані джерела натхнення. В процесі ми спробуємо побороти деякі оманливі уявлення про теорії цих мислителів та коротко розглянемо опозицію що склалась по відношенню до їх теорій.

Тарас Новицький “Архетип – фіктивна основа бажання, фундаментальна конституента фантазії”

Архетип – фіктивна основа бажання, фундаментальна конституента фантазії. Безформний і загублений, залишок інстинкту нерозбірливо реве, клекоче і кричить, позбавлений можливості свого втілення. Він перебуває у вимірі неможливого, він невстимий і вічно незадоволений, бо ніщо в цьому світі не створене для його задоволення. Бажання не може втілитися за своїм визначенням: воно не передбачає завершення, не знає власного кінця, а його обʼєкт іще не існує. Воно подібне на дитину, яка кричить: вона кричить начебто очікуючи турботи своєї матері, при цьому не знаючи, що таке матір, що означає очікувати, бажати чи знати. Бажання кричить в психоїдній імітації сенсу і наповнення, так наче це наповнення існує, так наче воно вже втілилося, але при цьому переповнене напругою, породженою неіснуванням свого пункту призначення. Архетип вітає бажання, зустрічає його, як новонароджену дитину зустрічає вже збудоване місто і вже прожита історія. Він створює калейдоскоп форм, оповідей, можливостей втілення, ігри і правила до них. Він наполягає на своїй природності, єдиноістинності, породженій відсутністю будь-якої іншої форми для безформного субʼєкта.

Григорій “Діалектика чуттєвості в психіці: бажання vs свідомість”

Чому ми так часто говоримо одне, думаємо інше, а робимо третє? Чи взагалі можливе повне узгодження наших думок, слів і дій? Ця доповідь — це дослідження внутрішнього розколу людини, де бажання, свідомість, емоції та почуття ведуть безперервну боротьбу за владу над нашими рішеннями. Чим бажання відрізняється від свідомості? Чому емоції часто плутають із почуттями? Як ця плутанина впливає на наше самосприйняття? Чому суспільство “затьмарює” наше самопізнання? Чи на справді це так ? Чуття та бажання вільної людини не лише збережуть свою сутність — вони переродяться в абсолютно новий феномен! Людина не просто сприйматиме мистецтво — вона перетворить свій досвід у живу палітру, де кожен момент стане актом творення. Світ буде відчуватися крізь призму вільних почуттів, а бажання втратять свою руйнівну силу протистояння — вони переплетуться в симфонію з прагненнями оточуючих і гармонійно резонуватимуть з власним свідомим «Я».Це не еволюція — це революція душі!

Володимир Рудницький “Істеричний субʼєкт та його закон”

Від Фройда до Лакана істерія змінила багато клінічних ребрендінгів , бажання істерика в процесі аналізу це танець з поглядом Іншого, загравання усіма контрастами сексуального , істерик це той суб’єкт, інцестуозне якого по суті збувається в Едипі.Саме через інцест який збувся , істерія це те , з чого Фройд починає описувати безсвідоме , вірний солдат символічного , чи брехливий трикстер перверт , хто ти воїн?

Кота Побратські “Юпітероподібний суб’єкт психозу”

Інший – завжди цікавий. Психотичний суб’єкт – це завжди інший. Тож, що відбувається в душі іншого суб’єкта, коли він втрачає зв’язок із тим, що ми називаємо реальністю? Можливо там співають райські птахи, можливо танцює диявол, можливо хтось постійно бубнить та заклінає. Якою вірою застілається діра випадаючого означника? Та як на це все впливає бажання? Яку форму воно приймає?

Дар’я Барабаш “Перверсія”

Іван Пронько “На шляху у безодню: структуруюча сила потягу до смерті”

Поняття Смерті завжди є чимось забороненим, але водночас таким цікавим та бажаним. Можна згадати притаманну людям цікавість до публічних страт та процесу поховання. Ми постійно взаємодіємо зі Смертю у нашому уявному світі: цікаві та захоплюючі фільми завжди включають сцени помирання ключових персонажів. Те саме стосується й художніх книг.Три роки тому для багатьох із нас можливість померти стала реальною. Цей перехід Смерті з Уявного виміру у вимір Реального безумовно супроводжувався страхом і тривогою, але чи не мав він якоїсь притягальної сили? Тої сили, яка проявляється, наприклад, у флешбеках — нав’язливих повтореннях пережитої ситуації, що загрожувала життю?